У мене, нарешті, негативний результат тесту на коронавірус.

Маємо розуміти нові ризики і максимально себе берегти. Як і розуміти, що обов’язковими зараз є медичні маски, самоізоляція, соціальна дистанція, збалансовані вітамінні програми, спортивний режим. Усе це вкрай важливо, і все це разом дає нам надію.

Так чи інакше, відсьогодні я вже на роботі. День буде насиченим, але я дуже радий зануритися в роботу у звичайному режимі.

Радий повернутися до роботи у звичному режимі. Радий побачити дружину та дітей не через екран телефона, а нарешті обійняти їх і розцілувати. Радий долучитися до команди з 287 тисяч співгромадян, які перемогли COVID-19. Радий з усіма українцями продовжувати будувати нову державу.

Доки новинарі мовчать про хороше, бо впадуть рейтинги, і продають вам жахіття, зраду та ненависть, я розкажу про важливі здобутки й перемоги, яких ми досягли разом. Без посередників. Без маніпуляцій. Але з антитілами – проти COVID-19 та проти брехні. Поїхали!

​​Подія, про яку варто сказати. Сьогодні у Києві стартує 36-й чемпіонат Європи з художньої гімнастики.

У цей емоційно важкий час пандемії дуже важливі саме ось такі події, які об’єднують людей, дають змогу порадіти за своїх та заряджають позитивом. А головне – це своєрідна маніфестація, що життя обов’язково переможе пандемію.

Чемпіонат планувався ще на травень цього року. Але був перенесений, як і сотні інших спортивних подій. Вважаю, це правильно, що змагання все ж організовані. Це важливий і вкрай потрібний сигнал для всіх спортсменів світу: повернення до звичної нормальності – вже скоро.

Вдячний за дотримання всіх вимог, які маємо через загрозу ковіду. Звісно, чемпіонат відбудеться без глядачів.

Художня гімнастика – один із найкрасивіших видів спорту, який поєднує зовнішню тендітність і неперевершену внутрішню міцність. Ми маємо сильну національну школу гімнастики, й усьому світові відомі такі імена, як Ірина Дерюгіна, Олександра Тимошенко, Оксана Скалдіна, Катерина Серебрянська, Олена Вітриченко, Ганна Безсонова, Анна Різатдінова. Зараз Україну представлятимуть 12 спортсменок – майбутніх зірок.

Упевнений, що й наші гості з 23 країн, які беруть участь у чемпіонаті, вкотре переконаються у щирій українській гостинності та відкритості, в тому, що Україна – це територія сили та надзвичайної, доброї енергії.

Бажаю успіху кожній з учасниць чемпіонату!

Сьогодні, о 16-й годині запаліть у своїх вікнах свічки пам’яті. Нехай вони зігріють своїм теплом душі безневинних жертв голодоморів.

Хоч це й не передбачено правилами правопису, але я гадаю, що слово «Незалежність» варто писати з великої літери.
На знак безмежної поваги до всіх, хто століттями за неї боровся, та як символ того, як багато вона для нас означає.

Вперше розповідаючи дітям, що таке Незалежність України, її суверенітет, свобода та самостійність, можна почути їхнє щире здивування: «А що, хіба може бути якось інакше?»

На це запитання 29 років тому наше суспільство дало, без перебільшення, історичну відповідь: інакше бути не може.
1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум, на якому понад 90% громадян сказали незалежній Україні «так».

Понад 28 мільйонів голосів стали одним, потужним голосом українського народу, щоб промовити на весь світ: «Ми хочемо й будемо жити у своїй державі – у вільній Україні».

Згодом ми зрозуміємо, що здобуття Незалежності не означає остаточного завершення боротьби. Що її потрібно захищати зі зброєю в руках, ціною власного життя.

Ми робимо це сьомий рік поспіль. Робимо все для настання миру та повернення своїх територій.

Заради майбутніх поколінь та їхніх щирих здивувань: «А хіба може бути інакше, як вільна, єдина та незалежна Україна?»
Давайте задумаємося про це й будемо пам’ятати щоразу, коли так кортить розпочати фейсбук-баталію з власними співвітчизниками на тему «Хто більше, краще та правильніше любить Україну?»

Головне ж сьогодні полягає в тому, що у нас є все необхідне, аби ми стали потужною та конкурентоспроможною країною. І Україна має всі шанси бути саме такою вже незабаром. Але це можливо за однієї простої умови – якщо всі ми разом докладемо для цього свої зусилля.

​​Сьогодні додому повертаються наші молоді боксери. З чемпіонату Європи вони везуть 20 медалей: 5 золотих 🥇, 4 срібних 🥈та 11 бронзових 🥉. Це – найкращий результат в історії юніорської збірної з боксу за роки незалежності 🇺🇦 Наші чемпіони, #Україна пишається вами! 🏆

Звертаюся до тих, у чиєму серці назавжди є два слова – Кривий Ріг, адже в якому б статусі я не був, доля рідного міста хвилює мене завжди. 6 грудня ви обиратимете людину, якій на п’ять років довірите долю нашого міста. Не лінуйтеся, прийдіть на дільниці та поставтеся до цього вибору відповідально!

І знову про головні перемоги тижня – відверто й без брехні. Отже, в грудні локдауну не буде. Чи буде він у січні? Побачимо. Якщо й буде, то не таким страшним, як його дехто малює. Крім того, Верховна Рада вже проголосувала за законопроекти, що допоможуть громадянам і бізнесу, які опинилися в скруті через пандемію. Компенсації, списання боргів, податкові канікули. Все це запрацює найближчим часом.

Є дещо в характері України, що дає нам велику надію та надихає. Для нас держава це не просто якась суто політична категорія, не щось абстрактне. Це справді у відчуттях людей – мати свою державу на своїй землі.

Саме сьогодні, у Міжнародний день волонтерів, сказати про це дуже важливо.

Волонтерський рух в Україні помітно відрізняється від такої ж діяльності в інших державах. І це зумовлено не тільки конкретними історичними обставинами початку війни, коли волонтери України оформились як потужна сила.

Наші волонтери не обмежуються завданням, вирішення якого забезпечують. І в тому, що стосується питань фронту, і в багатьох аспектах соціального життя, де роль волонтерів є дуже цінною. Українське волонтерство – це перш за все про цінності, про вибір, про готовність жертвувати собою заради мети.

Волонтерство у нас за своїм сенсом завжди про набагато більше – про те, як має бути влаштоване життя в Україні і якою бути нашій долі.

Дехто з політиків казав, ніби держава у 2014 році могла обійтись і без волонтерів. Ні, не могла. Тому що це було не просто про матеріальне забезпечення війська.

Волонтери допомагали Збройним силам та нашим добровольцям усім необхідним, коли держава не здатна була це забезпечити. І саме волонтери, а не політики згуртували тоді суспільство на захист держави.

Волонтерський рух дав усій Україні найважливішу емоцію, яка допомогла вистояти у важкий час, – це впевненість, що зможемо захиститись, якщо будемо діяти спільно у власних інтересах. Це й був конкретний прояв саме народного прагнення до нашої державної самостійності.

До речі, часто спадає на думку, що було б набагато краще, якби у 2014-2015 роках волонтерів допустили й до виконання особливих дипломатичних завдань держави. Тоді Україна не припустилася б низки політичних помилок, з наслідками яких доводиться ще й досі боротися в переговорному процесі.

Тож сьогодні ми кажемо слова подяки кожному з наших волонтерів, кожному з багатьох українців, які долучилися до допомоги армії та державі.

І додам: вже зрозуміло, що наша держава базується саме на народному прагненні до самостійності, а український волонтерський рух відображає це прагнення найочевидніше.

Щиро дякую кожному з вас! І слава Україні!

Сьогодні одне з найважливіших наших свят – День Збройних сил України. День, коли треба бути лаконічнішим, змістовнішим, конкретнішим і щирим. Тому скажу лише декілька речей. Найважливіших.

Перше. Кожен з нас може жити своїм звичним життям, реалізовувати мрії та планувати майбутнє виключно завдяки тим чоловікам і жінкам, які захищають нашу державу у Збройних силах.

Саме вони забезпечують для нас свободу. Можливість будувати свій комфорт, шукати своє щастя. Коли вповні це усвідомлюєш, вдячність за це – безмежна.

Кожному українцю сьогодні варто про це замислитись.

Друге. Зазвичай цього не роблять, але включив би до кола тих, кого вітають у цей день, також військових кореспондентів і наших волонтерів.

Бо таке щире захоплення армією й таку повагу до бійців, як у них, мало в кого ще можна зустріти. А що особливо цінне, то це емоційна підтримка ними воїнів на фронті та після повернення.

Військові кореспонденти та волонтери за роки війни стали невід'ємною частиною Збройних сил, це рідні люди та дуже значна допомога. В усіх сенсах.

Тож наша подяка сьогодні має бути і їм.

І третє. День Збройних сил – це час сказати не тільки про те, що було, і про нашу вдячність воїнам, які врятували Україну від агресії Росії, а й про перспективу.

Світ змінюється. Іншим скоро буде й те, як людство воює. Отже, маємо приділяти ще більше, набагато більше уваги розвитку наших Збройних сил, всієї системи оборони держави й, відповідно, ставленню суспільства до цього завдання. Маємо вкладати в це суттєві кошти.
Хоча не тільки в нас, а всюди у світі люди ще не звикли до думки, що поле бою вже в наступному десятилітті кардинально відрізнятиметься від того, яке ми бачили раніше.

Штучний інтелект, роботизація, безпілотники, нові форми та методи агресивного впливу на країни та інформаційної боротьби – все це робить загрози в майбутньому ще більш серйозними та потребує від нас ще більш активної модернізації.

Українці – мирний народ. Ми справді хочемо чесного припинення війни на Донбасі, повернення всіх наших тимчасово окупованих територій і людей. Але не маємо ілюзії, що після цього можна буде розслабитись і не дбати про оборону. Не маємо також жодних ілюзій щодо справжніх намірів країни-агресора.

Стільки наших захисників віддали свої життя, щоб Україна вистояла, що жоден з нас тепер не має права допускати халатності, як раніше. Коли керівники держави зосереджувалися на чому завгодно, крім Збройних сил.

Тож дякую за службу! І вітаю всіх з Днем Збройних сил України! Зі святом тих, хто щоденно дарує нам вільне життя.

Слава Україні!

Ще ніколи на місцевому рівні в Україні не було стільки владних і фінансових можливостей, як тепер. Внаслідок децентралізації місцеві бюджети збільшились у декілька разів, загалом по країні це колосальна сума: щороку – сотні мільярдів гривень. Перейшли на місця й повноваження.

Саме це й зумовлює настільки відчайдушну боротьбу за вплив у громадах майже по всій Україні. Аж таких емоцій, інтриг і сутичок, як у місцевих радах протягом останніх тижнів, давно не було навіть у національному парламенті.

Це й окреслює один з головних викликів для всього нашого суспільства, про який важливо сказати саме сьогодні, у День місцевого самоврядування.

Децентралізація – це не просто про гроші, про розподіл можливостей. Перш за все це про розвиток. Гроші, як і повноваження, можуть бути тільки інструментом, що застосовується в інтересах громади. Але ж очевидно, що точно не заради втілення у життя тієї чи іншої стратегії розвитку громад точиться така боротьба на місцях.

Ось чому завданням конструктивних сил у місцевих радах, центральної влади та суспільства загалом бачу стримування апетитів ділків, які розглядають місцеві бюджети та нові повноваження виключно як особисту годівницю чи компенсатор втрачених можливостей на національному рівні. Час ділків минув.

Якщо декому з них ще вдалося переграти інтереси громади, обманувши частину виборців, то це зовсім не означає, що наступні п'ять років можуть бути для них часом особистого збагачення та «князювання», як це бувало раніше.

Маємо продовжувати реформу децентралізації саме так, як вона й планувалася. Заради розвитку громад, створення нових можливостей і комфортного середовища для життя людей. Запрошую всіх представників місцевої влади та нових політиків у громадах до дискусії про те, як нам усім разом досягти такої якості життя у громадах по всій країні, щоб люди бачили: децентралізація – це успіх України. До речі, одним з найбільш перспективних напрямків вважаю реанімацію Ради регіонального розвитку, яка дасть змогу суттєво покращити комунікацію між мерами, головами обласних адміністрацій, центральними органами влади. Місцеве самоврядування – це якраз про якість життя.

​​6-Б з Вербки на Волині цьогоріч першим надіслав новорічні привітання. Від них затишно й тепло на душі. Усі побажання взаємні! Я обов’язково завітаю ще!

Мої вітання всім учасникам цьогорічного Всеукраїнського онлайн-форуму Національної ради дітей і молоді.

Позбудьтеся постійних сумнівів і надмірної самовпевненості. Ставте перед собою амбітні цілі, але не ставайте їхнім цілодобовим рабом. І головне – дійте.

Ваше покоління є надією України. Ви розумні, талановиті та сміливі. Тож я точно знаю – у вас все вийде!

Продовжую розповідати про нашу роботу й перемоги України. Насамперед поговоримо про держбюджет на 2021 рік, бо довкола нього було стільки дезінформації, що десь у куточку міг тихенько заплакати одинокий Кисельов.

А ще хотів би сказати спасибі всім, завдяки кому було повернуто повноваження НАЗК й запроваджено програми з підтримки українських громадян і бізнесу в період пандемії.

Ну й, звісно, вітаю всіх з прийдешнім Святим Миколаєм! Бережіть себе від вірусів і мозок від брехні. Бережіть своїх близьких! Бережіть нашу Україну!

Новорічні свята – це можливість провести більше часу в сімейному колі. Тож, приходьте разом до святкового містечка на Банковій!

Отримувати новорічно-різдвяні поштівки завжди приємно. І в онлайн-форматі, і справжньою поштою. Цього року в Україні реалізовано чудовий проект «Дивовижна поштівка», який ініціювала Олена Зеленська. 12 картин українських художників було анімовано – і вийшла справжня магія.

Вітайте рідних, друзів і колег: https://dyvo-poshtivka.com.ua/

Сердечно вітаю громадян України та мільйони людей в усьому світі, які відзначають у ці дні величне свято Різдва Христового. Бережіть себе і тих, хто поруч з вами!

Христос народився! Славімо його!

Так склалося, що ми завжди з великими сподіваннями на дива чекаємо цих зимових свят. Щоб щиро відволіктися від проблем і відчути тепло та спокій разом з нашими рідними. Перезавантажити світ навколо.

Безумовно, 2020-й був таким, що святковий настрій зараз у дефіциті для багатьох українців. Це був рік дійсно великих випробувань, шокуючої пандемії та карантинів, нових економік і суттєво обмежених комунікацій. Але все ж таки вкрай важливо спробувати відпустити тяжкі емоції цього року, щоб мати чисте серце для 2021-го.

Сьогодні для мільйонів наших людей і в Україні, й за кордоном – вечір перед Різдвом. Щиро вітаю кожного, хто святкує. Добре, що хоча б стосовно різниці в календарних датах серед українців цього року не було великих суперечок. Це вже позитив.

Різдво Христове – це ж не про дату, а про оновлення та надію. Про те, що люди завжди мають шанс змінитися, прийшовши, як за зіркою, до того, що є справді цінним. Про те, що хоча б інколи треба мати змогу розширити горизонт і зазирнути в майбутнє.

Вже традиційно зимові свята для нашого народу, як і для багатьох інших, стали часом для родинного спілкування. Ми часто у повсякденній гонитві приділяємо максимум уваги всьому, тільки не найріднішим. Це неправильно. Саме зараз дійсно потрібно зупинитись і провести хоча б кілька днів з найбільш близькими. Зимові свята – час для сім’ї та різдвяної казки.

Втім, пам’ятаймо також і про тих, хто навіть у цей особливий час просто не може відступити від виконання своїх завдань ані на день. Про тих, хто забезпечує наше з вами життя. Це чоловіки та жінки у наших Збройних силах. І медичні працівники, які захищають нас на другому фронті – ковідному.

Україна завжди буде вдячна кожному своєму захиснику.
Бажаю всім по-справжньому добрих свят, родинного затишку і нових сподівань.

Бережіть близьких, себе та Україну. Щасливого Різдва!