Сьогодні Україна вшановує всіх жертв геноциду кримськотатарського народу. Кожен з нас розділяє з вами цей біль. А отже, сьогодні кримських татар в Україні стає щонайменше 40 мільйонів. І як одна країна та сім’я ми кажемо сьогодні не «вони», а «ми».

Ми не забудемо, як нас вигнали з власного дому й везли кілька тижнів за тисячі кілометрів від нього. Як ми змогли повернутися лише через 45 років. Як ми не впізнали рідний дім, де було стерто історичні назви та пам’ятки. І найголовніше. Ми не пробачимо, що 70 років потому ми були змушені знову покинути свій дім через російську протиправну анексію.

Вічна пам'ять усім жертвам геноциду кримськотатарського народу! Схиляючи перед ними голови, з надією на перемогу справедливості та правди, українці разом з кримськими татарами промовляють: Крим буде вільним! Qırım serbest olacaq!

Київ – він особливий. Здається, немає такої людини, яка б не знайшла тут щось своє. Затишні та сповнені історією вулички Подолу й широкі проспекти спальних районів – заворожують по-своєму. Та головне у Києві те, що ти постійно чуєш його серцебиття. Серцебиття, яке заряджає. Якби Київ був людиною, сьогодні я хотів би просто обійняти його і сказати: «Люблю тебе, старенький!» З днем народження, Києве!

Я дуже хочу, щоб настав час, коли засідання РНБО відбуватимуться не раз на тиждень, а раз на рік. А порядок денний цих засідань міститиме лише один пункт – Україні ніхто й ніщо не загрожує. А поки, у продовження руху на цьому шляху, сьогодні відбулося чергове засідання Ради національної безпеки і оборони України.

Серед основних питань, які розглядалися: потужні результати боротьби зі злодіями в законі та кримінальними авторитетами, аудит усіх державних земель і будинків у Конча-Заспі та Пущі-Водиці. І найголовніше питання і цього засідання, і цього тижня – закон про олігархів.

​​Без свободи слова, незалежних і сучасних ЗМІ не буде сучасної незалежної та вільної України.
 
Сьогодні журналіст – це не лише збирач і поширювач інформації. Журналісти мають владу, адже здатні суттєво впливати на події в окремих державах і в усьому світі. Журналісти – такі ж герої, як військовослужбовці чи медики, адже теж захищають державу та суспільство у світі, де інформаційні війни стали вже звичним явищем.
 
Хтось запитає, а в чому героїзм журналістів? А хіба не є героєм український військовий журналіст Дмитро Лабуткін, який з 21 січня до 16 лютого 2015 року зібрав чимало фотодоказів перебування російських регулярних військ на території Донбасу, які потім використовували представники України на переговорах у Мінську? Він робив це навіть поза межами своїх обов’язків, бо хотів допомогти своїй країні та армії донести правду до тих, хто займався запеклими дискусіями про наявність чи відсутність російських військ на території України. І загинув заради цього біля Дебальцевого, залишивши дружину та доньку без чоловіка й батька.
 
А скільки ще українських журналістів, ризикуючи життям, з 2014 року їздили на схід, щоб доносити правду та розповідати про те, що там відбувається! Бували й на передовій, і під ворожими обстрілами.
 
А чи не є героєм донецький журналіст Станіслав Асєєв, який після початку тимчасової окупації свого міста у 2014 році залишився працювати там, щоб інформувати про справжню ситуацію на окупованих територіях? За це його викрали терористи, і лише через два з половиною роки Станіслава вдалося визволити – під час взаємного звільнення утримуваних осіб наприкінці 2019-го. Після звільнення він написав моторошну книгу «Світлий шлях: історія одного концтабору» про тортури, яких зазнають бранці на окупованих територіях. Щоб світ дізнався страшну правду про події на Донбасі і про ворога, від якого Україна захищає себе і Європу.
 
Сьогодні ми не можемо бути легковажними у ставленні до створення та споживання інформації. І та зброя, яку мають ЗМІ, – це велика відповідальність. Свобода слова – величезна цінність. Та не менш важливим є використання цієї свободи на благо своєї країни та своїх співгромадян. Адже журналістам довіряють, і вони прагнуть цієї довіри, тому мають бути максимально об’єктивними й точними.
 
Вітаю з професійним святом, панове журналісти. Бажаю побільше нових цікавих статей, репортажів та інтерв’ю. І щоб повага до вашої праці лише зростала.

​​Радий був відвідати Дніпро та рідний Кривий Ріг. Особливо приємно було прилетіти в місто мого дитинства рейсовим літаком та дати старт відродженню криворізького аеропорту. Відсьогодні польоти за маршрутом Київ – Кривий Ріг стануть щотижневими. А після реконструкції терміналу та злітно-посадкової смуги летовище зможе приймати до 400 пасажирів за годину.

Дніпропетровщина активно розвивається і стає потужним регіональним лідером. Триває будівництво й ремонт доріг. У цьому році ми поставили амбітну мету – побудувати 387 км автошляхів. Це вдвічі більше, ніж торік.

Особливо відзначу розбудову траси М-04 Знам'янка – Луганськ – Ізварине. Вона має об’єднатися з дорогою М-12 Стрий – Тернопіль – Кропивницький – Знам’янка та утворити новий маршрут М-30 Стрий – Ізварине, який «зшиє» схід і захід України. Впевнений, це дасть новий поштовх економічному розвитку регіонів та збільшить потік туристів в обидва боки, адже мандрувати на таку відстань ідеальною дорогою – саме задоволення.

Проте наполягаю: цьогоріч ми повинні максимально збільшити кількість систем моніторингу стану доріг та умов руху (WIM), щоб автошляхи не руйнував перевантажений транспорт.

Також у Дніпропетровській області активно розбудовується спортивна інфраструктура. Без постійної присутності спорту в житті людини не буде здорової нації. Щоб спорт став доступнішим для громадян на Дніпропетровщині, розбудовуємо тут сучасний спортивний комплекс, стадіон і споруджуємо два басейни. На цих об’єктах працюватимуть різноманітні спортивні секції та ДЮСШ, де українці зможуть і просто опановувати обраний вид спорту, і розпочати спортивну кар’єру та підготуватися до змагань. Ми прагнемо створити всі умови для олімпійських перемог!

Очікую, що після завершення децентралізації, коли місцеві громади отримають більше ресурсів і повноважень, інші області братимуть приклад з таких лідерів, як Дніпропетровщина, і також ставатимуть успішними. Про це ми говорили на першому засіданні Палати регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад. Чесно, відкрито й без посередників поспілкувалися з керівниками регіонів щодо проблем, які найбільше турбують людей на місцях. Деякі питання місцевих громад, які надійшли до Офісу Президента після засідання Палати місцевих влад Конгресу на минулому тижні, вже опрацьовуються.

Хочу вкотре запевнити керівників областей: ми не є конкурентами. Навпаки – маємо тісно спілкуватися й максимально об’єднати зусилля заради побудови успішних громад і підвищення якості життя громадян України.

​​Пішов з життя Григорій Миколайович Чапкіс. Великий танцівник, людина, особистість. З незламним характером, із сильною енергетикою, з бажанням жити та неповторним «рухом на паркеті». Ніколи не забуду його школу, його внесок в історію українського танцю.

І завжди пам’ятатиму його «Пара номер п'ять сьогодні була, можливо, і кращою, але не настільки, як я».

Невиправний оптиміст, той, з кого дійсно хотілося брати приклад. Той, для кого танець ніколи не був роботою, натомість був його життям.

Для мене Григорій Миколайович – назавжди! Як і його слова: «Треба рухатися до останнього подиху». Раджу не забувати цю фразу всім нам.

Назавжди в наших серцях.

​​Сьогодні Україні була потрібна лише перемога. І сьогодні наші хлопці її здобули. А все інше – вже не має значення.

Щойно говорив про це з головним тренером збірної України з футболу Андрієм Шевченком. Усім гравцям, тренерському штабу та персоналу збірної переказав вітання й подяку за важливий результат.

Від Києва до Бухареста – майже 1000 кілометрів, але це взагалі не відстань для потужної хвилі підтримки для нашої збірної від усієї країни. За словами гравців, вони відчували цю підтримку всі 90 хвилин.

І, здається, це були 90 хвилин масштабної синхронізації понад 40 мільйонів українців. Біля екранів на літніх майданчиках, біля офісних комп’ютерів, домашніх телевізорів, радіоприймачів і смартфонів, від Ужгорода до Луганська, від Чернігова до Сімферополя – всі ми радісно кричали, коли забив Ярмоленко, потім знову кричали, коли забив Яремчук, потім обурювалися через пенальті в наші ворота, всією країною пили заспокійливе в останні п'ять хвилин і всією країною обіймалися після фінального свистка.

Попереду – декілька днів, аби відновити сили, нервову систему та зірваний голос, щоб у матчі з Австрією знову великою єдиною сорокамільйонною хвилею заряджати нашу збірну України.

Тільки Україна! Тільки перемога!
🇺🇦🇺🇦🇺🇦

​​Засідання РНБО. Головне.

Перше. Ухвалено Стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу України. Стратегія визначає основні напрями та завдання державної військово-промислової політики. Зокрема, передбачає удосконалення системи стандартизації, уніфікації та управління якістю продукції відповідно до стандартів НАТО.

Друге. Розглянуто питання військово-технічної співпраці України з іншими державами.

Третє. Продовжено санкції проти низки осіб, які було впроваджено рішенням РНБО від 21 червня 2018 року і введено в дію Указом Президента України № 176.

Четверте. Ухвалено рішення про запровадження санкцій ще проти 12 осіб, які перебувають у статусі суб'єкта підвищеного злочинного впливу.

П’яте. За пропозицією Служби безпеки України ухвалено рішення про застосування санкцій щодо Фірташа Д. В., Фукса П. Я., Чемезова С. В., Шелкова М. Є.

Шосте. Ухвалено рішення про анулювання низки ліцензій на видобуток титану та інших ресурсів. Ліцензії, зокрема на видобуток природного газу, повернуті державі.

Наводимо порядок! Гарних вихідних!

Сьогодні Збройні Сили України стають сильнішими. Сильнішими щонайменше в 572 рази. Адже їхні лави поповнюють 572 молоді офіцери! 572 освічені, гарно підготовлені, розумні й відважні патріоти України.

Вітаю випускників Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного з присвоєнням першого офіцерського звання! Нехай рідна земля, батьківська підтримка та материнська молитва завжди оберігають вас і додають сили на дуже непростому, але священному шляху – захисника рідної землі.

Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!

​​Довгі вихідні – майже як маленька відпустка. Сьогодні відзначається свято Трійці, і додається ще один вихідний у понеділок. Часу достатньо, щоб поспілкуватися з рідними та друзями. Часу достатньо, щоб помандрувати Україною. Часу достатньо, щоб просто добре відпочити.

А також більш ніж достатньо, щоб подякувати тим, хто насправді забезпечує нам цей час. Хто дбає про наше здоров'я та вміє повернути наші сили.

Подякувати нашим справжнім героям, які вже вміють стримувати і пандемію та роблять усе можливе й неможливе 7 днів на тиждень та 24 години на добу, щоб українці могли нормально жити, добре працювати та ще краще відпочивати.

Тому сьогодні наша найбільша подяка – лікарям, медичним сестрам і всім тим, хто працює в медичній галузі України. У їхнє професійне свято, яке цього року дуже символічно збіглося з Трійцею.

Впевнений, що більшості з нас є кому в цей день сказати теплі слова – своєму лікарю чи просто тим, хто колись допоміг. Обов'язково знайдіть час і для цього. Навіть якщо у вас немає зараз їхніх контактів, зробіть це хоча б подумки. Бо де б іще ми взяли цей час, якби не вони?

Зі святом!

​​Стати батьком – це велике щастя. 
Бути батьком – це велика відповідальність.
Бути хорошим батьком – це велика праця. 
А бути сином такого батька особисто для мене – це велике щастя, велика праця і велика відповідальність водночас. 
Знаю про це точно й відчуваю все своє життя. 
 
Це радість – мати доброго, уважного, турботливого батька, захисника і друга. 
Це мотивація постійно рухатись і працювати, маючи приклад для наслідування. Це бажання ніколи не засмутити, не підвести, не розчарувати. 
 
Я дякую тобі за найдорожче і найцінніше – за виховання, знання, принципи, характер, звичку ніколи не опускати рук, волю ніколи не здаватись і завжди іти до кінця. 
 
Дякую за те, що мудро відчуваєш, коли потрібно підтримати, коли – порадити, а коли – покритикувати. Коли потрібно сказати щось важливе, а коли важливо помовчати і слова не потрібні. 
 
І дякую за те, що знаєш: найголовніші і найщиріші мої слова для тебе не в соцмережах, а вдома, на кухні, наодинці, відверто, у вічі, за чаркою, поки мама відійшла і не бачить наших мокрих очей. 
 
З Днем батька, Олександре Семеновичу! Будь здоровим!
Бережи себе! Бережи маму! 
 
Твій син.

25 червня 1941 року в кінотеатрах нацистської Німеччини були показані кадри пропагандистського кіножурналу, на яких лавина німецьких бомб падає на столицю України.

Ці смертоносні «опади» були зняті рівно 80 років тому – 22 червня 1941-го, коли Друга світова війна увірвалась до Києва. Майже 100 нацистських снарядів були скинуті на Святошин, Жуляни, Поділ і завод «Більшовик» та забрали життя близько 200 людей.

Сьогодні, у День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, ми вклоняємося перед усіма, хто постраждав від найбільшої катастрофи ХХ століття. Згадуємо кожного, хто загинув у Другій світовій війні, – військових і цивільних, чоловіків і жінок, людей похилого віку й дітей.

З глибокою шаною до пам’яті минулих поколінь.

З непохитною вірою в мир для наступних поколінь.

В основі будь-якої державної системи завжди – люди. Люди, які виконують закони. Люди, які впроваджують державні рішення. Люди, які своєю працею поєднують сотні установ та організацій, структур і управлінь у єдиний організм, який і є нашою державою.

Сьогодні ми відзначаємо професійне свято цих українців – День державної служби.

Фаховість, сумлінність, патріотичність, пріоритет суспільних інтересів – це те, чого ми незмінно очікуємо від державних службовців. Але є й інші вимоги до них, про які говорять дещо менше, хоча у поєднанні саме з ними забезпечується найбільша ефективність державної служби та її здатність бути сучасною.

Це – клієнтоорієнтованість. Погодьтеся, звучить трохи незвично в контексті державної служби. Але так має бути. Оскільки державні службовці працюють не для себе, а для людей. А ще – технологічність. Тобто вміння працювати не просто з папірцями, а з сервісами, додатками та алгоритмами.

Економіка та суспільне життя прогресують у наш час дуже швидко. Державна система повинна не лише встигати за цими змінами, а подекуди – бути лідером у них. А отже, потрібні й нові діджитал-проекти для управління людьми та процесами в державних органах. Сучасні інструменти рівного доступу та належні умови роботи на державній службі. Якісні навчальні програми для професійного розвитку державних службовців.

Обов'язково – чесний та прозорий конкурсний відбір на державні посади. Обов'язково – реформа системи оплати праці держслужбовців. Обов'язково – забезпечення таких відносин між людьми у державних структурах, які дають змогу зберегти талановитих особистостей на службі в держави.

Зрозуміло, що треба ще багато чого зробити для якісної трансформації державної служби в Україні. Але що в нас уже є – то це люди, які вкладають свій професійний потенціал, інтелект та емоції в те, щоб наша держава досягала справжніх успіхів.

Вітаємо сьогодні всіх наших державних службовців – сумлінних і сучасних, орієнтованих на інтереси суспільства та здатних навчатися. Наснаги вам у роботі! Та тільки найкращих фахівців – у колеги!

Зі святом!

​​Уперше в історії збірна України з футболу долає груповий етап чемпіонату Європи та потрапляє до стадії плей-офф! 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Здається, футбольна фортуна повернула нам борг за всі рази, коли вона була до нас несправедливою. Згадати хоча б незарахований гол у ворота Англії на Євро-2012. Тож сьогодні ми проходимо далі не без частки везіння, але точно – заслужено.

У наших хлопців з’являється шанс довести, що весь цей час ми просто розминались. І я впевнений, що в 1/8 ви покажете свій справжній, крутий футбол, до якого всі ми звикли.

Віримо у вас! Віримо в команду! Віримо в Україну!

Долучайся до флешмобу!
Запиши відео на підтримку збірної України з футболу, щоб наші хлопці знали:
#завтра_на_полі_їх_буде_не_11
#завтра_нас_буде_40_мільйонів

#40млнПідтримуютьЗбірну
#ЗбірнаУкраїни
#ПідтримайЗбірну
#МиЗбірна
#euro2020

Третьою найважливішою для українців цінністю, поряд зі свободою та безпекою, є справедливість.

Ми обіцяли людям відновлення й подальше панування справедливості. Ми робимо це за допомогою різних інструментів щодня.

І сьогодні маємо добрі новини з Верховної Ради України, яка надала сили одному з головних інструментів для забезпечення справедливості – судовій системі.

Нарешті ухвалено законопроект для відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Сподіваюся, що нікому не вдалося сховати в законопроекті юридичні «міни» чи спотворити його зміст «поправковим спамом».

ВККС має бути й буде сформована так, щоб у її членів не було жодних «зобов'язань» чи «зв'язків» з так званою суддівською мафією.

Є ті, хто проти залучення міжнародних експертів та їхньої вирішальної ролі при відборі кандидатів до ВККС. Це означає лише одне – вони проти реальної судової реформи в Україні.

Вони бояться, що судова реформа стане справді реформою, а не імітацією, як було неодноразово протягом останніх 30 років.

І це корисний страх. Ті, хто перетворював судову систему на приватну комерційну корпорацію, мають змиритись і запам'ятати: ваш час закінчився у 2019 році. Ми продовжуємо прибирати всі залишки старої системи з життя України.

Крім того, парламентарі повернули реальну жорстку відповідальність за брехню в деклараціях. На посадовців і депутатів, які спробують приховати свої активи, очікує позбавлення волі.

І це справедливо, адже той, хто обманув громадян України, повинен не платити символічний штраф, а мати достатньо часу за ґратами, щоб добре обдумати свою поведінку.

Систему реальної відповідальності багато хто намагався «збити» і зламати. Зламали тільки власні зуби.

А ми разом із суспільством можемо посміхнутись на всі 32, бо справедливості в Україні – бути!

Якнайшвидше очікую надходження на підпис.