​​Сьогодні на ґанку палацу Еміра Катару пролунав український гімн. Це означає, що в регіоні Затоки Україну чують як державу, яка заявляє про свій потенціал і готова до поглиблення співпраці у найрізноманітніших напрямках. Зокрема в тих, які, можливо, досі не оцінювалися належним чином.

Під час візиту українська делегація у складі міністрів та очільників відомств, що відповідають за різні галузі, підписала з катарською стороною 13 важливих міждержавних документів, було підписано й два комерційні контракти. Ці домовленості дають зелене світло для втілення спільних проектів, у яких ми виступаємо надійним партнером. І це – завдяки реформам, які роблять українську економіку привабливою для міжнародних бізнес-партнерів.

Підписані меморандуми стосуються залучення інвестицій у нашу державу, розвитку аграрного сектору та утвердження України як гаранта продовольчої безпеки у світі. Також укладено угоди про співпрацю у сфері енергетики, інфраструктури, про перспективи військово-технічного співробітництва. На майбутнє ми представили можливості інвестування у банківський сектор. Домовилися й про взаємне визнання свідоцтв моряка. На черзі – визнання національних посвідчень водія.

Пишаюся, що наступного року під час проведення в Катарі чемпіонату світу з футболу українські поліцейські допомагатимуть стежити за порядком. Їх запросили як найкращих.

У Катарі пролунав український гімн, а надалі звучатиме українська мова. Моя дружина, перша леді України Олена Зеленська продовжує запроваджувати україномовні аудіогіди в музеях світу. Тепер настав час Катару.

У межах візиту української делегації у Досі відбулися мої особисті переговори з Еміром Катару Тамімом бін Хамадом Аль Тані. Вони лише підтвердили, що Україна має всі передумови, щоб розглядати Катар як одного з ключових партнерів у регіоні Затоки.

​​Передова – це місце героїзму й самовідданості. Місце, де наша держава бореться за мир і продовжує платити ціну війні. З початку року на Донбасі загинуло 26 бійців.

Наш спільний обов’язок – пам’ятати героїв. Мій особистий обов’язок як Верховного Головнокомандувача – підтримувати бойовий дух військових, які на фронті роблять усе можливе для захисту України.

Переконаний, ті, хто мають владу, повинні приїжджати на Донбас. Тут вирішується доля країни. І навіть найсильніші потребують підтримки. Бійці повинні знати й чути, що їхня служба – це утвердження незалежності та спокій мільйонів українців. Зрештою, хто працюватиме у високих кабінетах, якщо не буде кому захищати кордони країни?

Я відвідав бойові позиції, де загинули наші герої і де найбільше поранених. Це ті точки загострення, якими знову вкрився Донбас. Тут хочуть миру, але з іншого боку лінії розмежування зброї не складають. Наші бійці розповідали мені про свою службу під звуки пострілів, які знову стали на передовій небезпечною буденністю. Після місяців дотримання режиму повного та всеосяжного припинення вогню ми повернулися до необхідності встановлювати перемир’я.

Останнім часом активізувалися ворожі снайпери. Вони регулярно ціляться по позиціях наших військових. Територію біля лінії розмежування заміновано, а від інфраструктури подекуди не залишилося нічого. Тож попереду багато роботи.

Але час відзначити й те, що вже зроблено. Державні нагороди нашим бійцям вручав я, але це – подяка від усіх українців. Втім, упевнений, немає нагород, якими можна було б повністю оцінити внесок героїв у захист країни. Країни, яка прагне миру, збереження життів і можливості самостійно визначати своє майбутнє.

Два дні на передовій, де вирішується доля України.
Два дні поруч з героями, які захищають нас із вами.
Два дні, за які вкотре переконався – нас ніхто не переможе!

Слава Україні!

​​Добре мати надійного сусіда, навіть якщо наш спільний кордон – ціле море. Туреччина стрімко рухається вперед і мотивує розвиватися та використовувати всі можливості для комфортного життя людей.

Сьогодні українська делегація прибула до Стамбула. Я мав приємність віч-на-віч спілкуватися з Президентом Реджепом Таїпом Ердоганом дві години замість запланованої однієї. Пишаюся, що ми називаємо один одного другом.

Туреччина підтримує суверенітет і територіальну цілісність України та готова долучитися до Кримської платформи. Це важливий сигнал, що дії Росії – виклик і для країн Чорноморського регіону.

Анкара зацікавлена у сильній незалежній Україні в межах кордонів, що визнані у світі. Співпраця наших країн з точкової впевнено переросла в масштабну. Результати та перспективи спільної роботи ми обговорили на 9-му засіданні Стратегічної ради високого рівня.

Нинішні результати економічної співпраці – не межа наших планів. Є всі можливості товарообіг в обсязі 5 мільярдів доларів збільшити вдвічі. Цьому зможе сприяти підписання Угоди про вільну торгівлю. У фокусі спільних інтересів – перспективи співпраці в енергетичному та оборонному секторах.

Окремо хочу відзначити гуманітарний проект з будівництва 500 квартир для кримських татар у кількох українських містах. Про це ми домовлялися раніше – і от нарешті цьогоріч почнеться будівництво.

Наші партнери долучаються до втілення багатьох інфраструктурних проектів в Україні. Дороги в Туреччині вважаю одними з найкращих у світі. Тож турецький досвід додає українському «Великому будівництву» швидкості та якості. Ми запрошуємо інвестувати і в розвиток аеропортів. Як морська країна, Туреччина може взяти участь у концесії українських портів.

І, звісно ж, Туреччина залишається одним з улюблених туристичних маршрутів українців. Торік, попри труднощі з пересуванням, турецькі курорти відвідали майже мільйон наших громадян.

І наостанок скажу: можливості для поглиблення українсько-турецької співпраці – широкі, бажання їх втілити – рішуче та взаємне.

​​Романтична мрія, що стала стратегічним напрямком. Такими словами я б охарактеризував космічну галузь. 60 років тому відбувся перший політ людини в космос.

Без зайвої скромності скажу, що без України він був би неможливим. Українські конструктори відігравали ключову роль у реалізації радянської космічної програми. До ґрунтовних розрахунків учені додали віру в те, що можна дотягнутися до зірок. І в них усе вийшло.

Зараз Україна входить до «клубу космічних держав» і посідає гідне місце серед 13 його учасників. Попри всі виклики, наші конструктори продовжують проектування та запуск супутників, пілотованих кораблів, орбітальних станцій.

Завдання держави у космічній галузі зараз складається з двох пунктів. Ми маємо зберегти все, що зроблено старшими поколіннями. І водночас – докладати всіх зусиль, щоб успіхи минулих років були не єдиними. Наше покоління має зробити свій помітний внесок у розвиток ракетно-космічної галузі.

В умовах військової агресії цей напрямок необхідно вважати ключовим елементом національної безпеки й оборони. Це ще один стимул відновити лідерство та статус провідної аерокосмічної держави.

Заявлені плани необхідно втілювати у конкретних кроках. Створення Державної космічної програми впорядкує наші наміри та дасть розуміння, що і як ми будемо робити, аби досягти масштабної мети з утвердження галузі. Також необхідно в повному обсязі відновити фінансування стратегічно важливих проектів, зокрема космічної системи «Січ-2-1». Уряд нещодавно ухвалив постанову, яка дасть змогу виділяти більше грошей. Але навіть цього замало.

Світ очікує від нас нових підходів. У нас є і прагнення, і всі можливості з новою силою заявити про себе. На порядку денному – оптимізація галузі, розвиток державно-приватного партнерства, міжнародна кооперація. Далі – досягнення Україною асоційованого членства у Європейському космічному агентстві.

На сьогоднішньому засіданні РНБО обговорювали питання Донбасу. Подробиць розголошувати не можу, однак запевняю – українська армія готова. Крім того, буде застосовано санкції ще до 12 топ-контрабандистів, серед яких – фізичні та юрособи. І це не фінал. Насамкінець вніс пропозицію розробити фундаментальний законопроект про статус олігарха – щоб унеможливити їхній вплив на економіку, закони й Верховну Раду.

​​Обмежені подорожі не обмежують дружбу. Попри пандемію, ми в Парижі, вже вдруге обговорюємо просування до миру на Донбасі.

Наші тези чіткі та зрозумілі: мають бути виконані домовленості, досягнуті взимку 2019-го, коли країни – учасниці війни та країни, що допомагають з її закінченням, сиділи й говорили за одним столом. Обов’язково має бути припинено вогонь. Бо як інакше можна рухатися далі? Цьогоріч у нас уже загинуло майже 30 військових, більшість – застрелена снайперами.

Ми наполягаємо, що на Донбасі потрібно відкрити рух через КПВВ, дозволити ОБСЄ та Міжнародному комітету Червоного Хреста отримати доступ на окуповані території та допомагати ув’язненим. Також необхідно завершити обмін «всіх на всіх». Великдень – чудовий привід, щоб зрушити цей процес.

Обговорили й кластери, запропоновані Францією та Німеччиною як план руху до миру. Це дієві й чіткі кроки, які допоможуть закінчити війну.

Нам також вдалося обговорити питання окупованого Криму, що на зустрічі в грудні 2019-го було неможливим. Таким уже підписано «Мінськ», де про втрату півострова скромно замовчано. Еммануель Макрон знає, що Крим – це Україна.

Я також переконаний, що ми повинні отримати ПДЧ в НАТО. Не мав змоги обговорити це питання з канцлером Меркель, але побачив підтримку Президента Макрона.

Ще одна наша мета – вступ України до ЄС. Ми пропонуємо країнам Євросоюзу підписати декларацію, яка засвідчує підтримку намірів України. Дехто вже навіть підписав.

І наостанок. Сьогодні, в часи розвитку технологій, сильний не той, хто має зброю та вміє стріляти. Сильний той, хто вміє говорити й діяти для збереження людських життів і миру. Настав час для дій справжніх друзів України. Ми з Еммануелем Макроном – точно на одній хвилі та маємо спільне бачення.

Давайте відверто поговоримо про питання, що постали сьогодні перед Україною.
- Про ситуацію з військами на кордоні.
- Про готовність наших військ.
- Про підтримку України з боку міжнародних партнерів.
- И о том, почему мы одновременно так близки и так далеки с Россией.

Слава Україні! 🇺🇦

​​«– Это ВПЧ-2? Что у вас там горит?
– Взрыв на главном корпусе! Между 3-м и 4-м блоком…
– А там люди есть?
– Да…»

«– Подымай наш состав! Всех, всех, весь офицерский корпус подымай!»

«– Значит, вы выезжаете в Припять… Алло?
– Да, да, я слышу.
– На атомную станцию выезжайте, там 3-й и 4-й блок, горит крыша!»

Ці записи перемовин пожежних диспетчерів у перші миті після вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року мають у мережі коротку, але дуже точну назву: «Найстрашніша телефонна розмова ХХ століття».

Мабуть, кожен з нас її чув. Мабуть, кожен з нас помічав, що, крім звичного виконання професійних інструкцій, у голосах людей є якась незрозуміла тривога. Відчуття, ніби це не просто пожежа.
Не просто горить дах, а сталося щось набагато жахливіше.
Щось, чого поки що не можна до кінця пояснити та усвідомити.

Свідченням цього є ще один факт. У повідомленні спецслужб вказувалося, що станом на 28 квітня рівень радіації на 3-му й 4-му блоках становить 1000-2600 мікрорентгенів на секунду, а в місті – 30-160. У цьому місці документа перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький зробив відому примітку: «Що це означає?»

Лише через роки ми зможемо наблизитись до повного розуміння й дати вичерпну відповідь.
Що це означає?
Це тисячі людей, які ніколи не повернуться у свої домівки.
Пожежники, які без належних засобів захисту, фактично «голими руками» зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух.
Це загалом понад 600 тисяч ліквідаторів аварії, що назавжди підірвали власне здоров’я. Це пожежники, лікарі, персонал станції, солдати, шахтарі, вчені, дозиметристи, будівельники та багато інших, хто героїчно зупинив лихо і його подальший розвиток.

Це радіоактивна хмара, що накрила майже весь Європейський континент.
11 тонн ядерного палива, яке було викинуто в атмосферу.
Це сумарна активність радіоізотопів у повітрі, що у 30-40 разів більша, ніж у Хіросімі.
Опромінення, якого, за підрахунками, зазнали майже 8,5 мільйона людей.

Це майже три тисячі українських міст і сіл, які було забруднено радіонуклідами.
Це 52000 кв. км сільськогосподарських земель, на які поширилась дія радіації.
Це майже три доби приховування правди. І перші сухі повідомлення про аварію – внизу третьої шпальти, поруч із новинами про футбольні матчі.

А найголовніше – це тисячі людських життів та скалічених людських доль.

35 років тому стався вибух на Чорнобильській АЕС.
35 років тому сталася трагедія, яка вважається однією з найбільших техногенних, екологічних і гуманітарних катастроф людства.

Ми досі не можемо стверджувати, що «пережили» її.
Нам досі достеменно невідомо, скільки часу знадобиться, щоб на цих землях відродилося максимально повноцінне життя людей та природи.

Ми досі не можемо до кінця усвідомити повний масштаб та всі наслідки цієї катастрофи.

Але ми точно знаємо, що людство не має іншого варіанту, аніж засвоїти цей урок назавжди.

І ми ніколи не забудемо слова, присвячені пам’яті загиблих ліквідаторів аварії на ЧАЕС: «Життя заради життя».
Вони віддали своє заради нашого.
Вони довели, що життя перемагає.
Життя заради дітей, онуків, правнуків та всіх наступних поколінь.
В Україні.
У Європі.
На планеті Земля.

​​Громадян, які повертаються з-за кордону, і бажаних гостей вони завжди зустрінуть з усмішкою та словами «Вітаємо вдома!» і «Ласкаво просимо до України!»

А всім небажаним гостям нашої землі українські прикордонники завжди готові пояснити, що відоме побажання з дорожнього знака «Нехай щастить» має й іншу, неофіційну версію 😉

Тому всім, кого ми не запрошували й кого не раді бачити, краще не мати справу з нашими мужніми хлопцями та дівчатами в зелених беретах.

Саме українські прикордонники першими зустріли й дали відсіч ворогу у 2014 році.
І навіть сьогодні, у день свого професійного свята, вони ні на мить не втрачають пильності, вірності присязі та готовності до виконання обов’язку.

Відповідальність місії та значення Державної прикордонної служби для безпеки України найкраще демонструють цифри.
Це 6992 кілометри та 982 метри державного кордону України.

Ці цифри з першого дня навчання до останньої миті свого життя знає кожен український прикордонник. І ми ніколи не погодимось зменшити їх навіть на 1 міліметр. І не заспокоїмося, допоки деякі ділянки нашого кордону тимчасово перебувають не під контролем України.
Саме тому неминучим є день, коли туди обов’язково повернуться наші хлопці та дівчата в зелених беретах.
Щоб зустрічати громадян і гостей України з усмішкою, а небажаних візитерів розвертати на 180 градусів.

Щиро бажаю міцного здоров’я, достатку та миру вам і вашим родинам!
Зі святом усіх вас!
З Днем Прикордонника України!

Від щирого серця вітаю всіх, хто відзначає цими днями Світле Воскресіння Христове! Нехай Великдень наповнить наші серця великою силою та добром для великих справ і великих звершень. Нехай він принесе нашій Україні великий мир.

Христос воскрес!

​​Сьогодні у Польщі був гранично відвертим. У дискусії з президентами Естонії, Латвії, Литви та Польщі говорив про те, що найбільше хвилює українців.

Євросоюз – це про рівність. Не декларативну, а справжню. А для рівноправності щирість обов’язкова.

Коли весь світ без малого – захопила пандемія COVID-19, Україна була серед тих, хто не просив, а, навпаки, подавав руку допомоги. Наші медики їздили в різні країни Євросоюзу, щоб разом з місцевими виснаженими лікарями рятувати хворих. Україна давала літаки, щоб привозити засоби захисту і собі, й іншим. Тоді ми були рівними.

Такими маємо бути й тепер, коли майбутнє світу залежить від крихітного, але життєво важливого щеплення. Розподіл вакцин у світі несправедливий. Це факт. І світ не повинен забувати про рівність, коли допомога необхідна всім. Україна отримала надто мало з обіцяних вакцин, і я нагадав усім, що рівність – це про конкретну підтримку тоді, коли це найбільше потрібно.

Пандемія почалася понад рік тому. А вже сім років Україна залишається справжнім, не метафоричним форпостом Європи. Війна забирає наших людей, з’їдає нашу економіку, плюндрує наші, українські, території. Але це загроза для всієї Європи.

Ось чому всі наші європейські партнери так уважно стежать за концентрацією російських військ на українському кордоні, за їхнім пересуванням і відведенням. Ось чому у виступі кожного з лідерів Україна була в центрі уваги – нею починали й закінчували дискусію. Наші партнери розуміють виклики й те, що вступ України до ЄС і НАТО сприятиме завершенню війни на Донбасі.

Я радий, що з Президентом Анджеєм Дудою ми підписали спільну декларацію про європейське майбутнє України. Так наш польський друг закріпив не на словах, а власним підписом свою підтримку. Польща – вже друга держава, яка готова нас підтримати, коли постане питання про членство України в ЄС. І точно не остання – підписати подібну декларацію готова ще низка країн.

І хоч ми поки не члени ЄС, з нами вже говорять як з рівноправними учасниками європейської родини. Тому сьогодні Україна приїхала вітати Польщу з Днем Конституції 3 травня – документа, що став основою польської демократії. І тому Україна поставила підпис під спільною декларацією п’яти країн, де чітко вказано, що Європа – наш спільний дім і має будуватися на принципах свободи, суверенітету, територіальної цілісності, демократії, верховенства права, рівності та солідарності. І головне: «Європа, що об’єднується, повинна бути відкритою для всіх країн і народів, які поділяють такі цінності».

Сьогодні у Варшаві наші партнери показали свою серйозність щодо цих висловлювань. Надалі питання – за щирістю. І підтримка членства України в ЄС буде в цьому добрим тестом.

Коли говоримо «ніколи знову», маємо на увазі передусім дуже конкретне «ніколи не забути». Тому й відзначається в багатьох країнах цей День – пам'яті та примирення. І в нас це не на заміну 9 Травня, а для того, щоб зберегти й зрозуміти історію повніше. Бо вона – спільна, одна на всіх у світі.

Щоб ніколи не забути, що нацизм був абсолютним злом. І будь-хто з тих, хто намагається виправдовувати його, заслуговує лише на засудження.

Ніколи не забути, що українці воювали разом з десятками народів проти нацизму.
Разом з росіянами, поляками, білорусами, євреями, грузинами, вірменами, британцями, американцями, французами та багатьма іншими. І точно не для того, щоб війна забирала життя наших людей 76 років потому.

Ніколи не забути, що Друга світова стала найстрашнішою в історії людства. Тому були створені міжнародні інституції та правила для підтримки глобального миру. Поважати їх – обов'язок усіх людей, а особливо – очільників держав та інших політиків.

Та щоб ніколи не забути, що мир втрачається надзвичайно легко. І це справжнє щастя, коли вдається його відновити.

Пам'ятаємо. Перемагаємо.
І цінуємо життя.

Вічна пам’ять загиблим у Другій світовій війні!
Ніколи знову!
Never again!

Сьогодні, у День пам’яті та примирення, ми вклоняємося перед усіма, хто захищав від нацизму рідну українську землю, захищав світ, перед усіма, хто загинув у роки Другої світової війни.

Вибухи, постріли, окопи, поранення, голод, бомбардування, блокади, масові розстріли, каральні операції, окупація, концтабори, газові камери, жовті зірки, гетто, Бабин Яр, полон, примусові роботи. Вони загинули за те, щоб кожен з нас знав, що означають ці поняття, з книжок, а не з власного досвіду. Бачив це в кіно, а не на власні очі. Вони загинули за квиток у майбутнє для нас, для своїх дітей та онуків. І сьогодні діти й онуки мають знати це. Пам’ятати це. Цінувати це. Дякувати за це. Сьогодні. Завтра. І все своє життя.

Саме тому щороку ми згадуємо найстрашнішу катастрофу в історії людства.
Щороку говоримо про її жахливі наслідки.
Щороку разом з усім цивілізованим світом кажемо: ніколи знову.

Сьогодні, 9 травня, Україна відзначає День перемоги над нацизмом. За моїми плечима – обличчя людей, завдяки яким вона стала можливою. Звісно, їх значно більше. І майже кожна українська родина має в сімейному альбомі таке фото.

Що для нас перемога над нацизмом? Це вдячність. Яка не має меж, строків давності чи географічного поділу. Це пам'ять. Про її страшну ціну. Про те, що у Другій світовій загинуло понад вісім мільйонів українців. Що додому не повернувся кожен п'ятий українець. Що загалом війна забрала щонайменше 50 мільйонів людських життів.

Від покоління до покоління батьки розповідали про цю війну дітям, а дідусі – онукам. На жаль, із 2014-го все стало інакше. Тепер діти розповідають батькам, дідусям та бабусям про воєнні дії й відбиття ворожих атак.

Тож нехай героїзм наших предків дає силу новому поколінню українських військових, наших захисників. З вірою в це, з надією на мир ми дякуємо та вклоняємось сьогодні українцям, які захищали та звільняли нашу землю від нацистів у Другій світовій війні.

​​Щороку в другу неділю травня ми відзначаємо в Україні День матері!

Мама – це найближча людина, яка завжди поруч – від народження й фактично під час усіх наших кроків.
Перших. Коли тільки вчимося ходити.
Цінних. Коли ступаємо на шкільний поріг і коли залишаємо школу, крокуючи в доросле життя.
Важливих. Коли долаємо свій шлях до здобуття професії.
Щасливих. Коли вступаємо в шлюб, щоб іти у глибоку старість разом з коханою людиною.
Хвилюючих. Коли встановлюємо рекорд, намотуючи кола під пологовим будинком в очікуванні народження малюка.

Мама завжди поруч. Мама поруч навіть тоді, коли не поруч. Бо її материнське серце за тисячі кілометрів відчуває, чи все в тебе добре, чи ти в безпеці, чи ти здоровий, чи посміхаєшся, чи не голодний і навіть – чи ти в шапці 😊

Мама не просто дає нам життя.
Вона робить це життя безпечним, здоровим, комфортним, щасливим, цікавим, розвивальним, пізнавальним і, звісно, дуже-дуже смачним.

Мама має надзвичайну суперсилу: завжди вислухає, завжди зрозуміє, завжди пробачить, завжди знайде саме ті, дуже потрібні тобі слова.
Завжди в тебе вірить.
І завжди тебе любить.
Навіть коли ти ну дуже заклопотаний, а насправді – безсовісний, забув подзвонити.

І, мабуть, найщасливіша людина та, яка в житті знає двох найкращих мам.
Свою маму.
І маму своїх дітей.
А отже, я впевнено можу сказати, що я – найщасливіша людина на землі!
Завдяки вам, моя дорога матусю Риммо і моя люба дружино Олено.
Обидві – Володимирівни 😊
Обидві – безмежно кохані!
Обидві – найкращі у світі!

З Днем матері!

Завершилося чергове засідання РНБО. Його результатами стали важливі рішення для країни й, певно, серцеві напади для осіб, які роками діяли проти неї та народу. Отже:

✅ після ухвалення відповідного закону застосовано персональні санкції проти 557 злодіїв у законі;
✅ санкції також «прилетіли» до 111 іноземців, які є кримінальними авторитетами;
✅ крім того, ми порушили питання державних земель і будинків у Конча-Заспі й Пущі-Водиці, якими за часів попереднього Президента за дуже символічну плату почала користуватися низка незрозумілих осіб.

Далі неодмінно буде!

Традиційно у третю суботу травня ми відзначаємо День Європи. І очевидно, що сьогодні ми робимо це зовсім інакше ніж, наприклад, у 2003 році, коли це свято було встановлене указом Президента України.

Адже з плином майже двох десятиліть День Європи став для нас чимось значно більшим, ніж тематичні заходи на центральних площах українських міст. Чимось значно вагомішим, ніж просто ярмарок їжі, напоїв, музики та решти атрибутів Франції, Німеччини, Італії, Іспанії та інших європейських країн.

Приналежність України до Європи ніколи не викликала суперечок серед географів, але часто породжувала палкі дебати серед політиків. Та врешті-решт, як це й має бути у європейській країні, вирішальне слово в цих дебатах сказало українське суспільство.

І сьогодні День Європи символізує для нас усвідомлення свого шляху та суспільний вибір на користь фундаментальних принципів і цінностей.
Це демократія, свобода, рівність і гідність.
Активне громадянське суспільство та прозора влада, підзвітна й підконтрольна йому.
Єдині правила гри та правоохоронці й суди, які невідворотно реагують на їхнє порушення.
Справедливі податки та відповідальні громадяни, які сплачують їх.
Комфортне життя і щасливе майбутнє, рух до якого відбувається хорошими дорогами та чистими безпечними вулицями.

І з 2014 року, коли сотні наших громадян віддали за цей вибір власне життя, а тисячі продовжують захищати його й нашу землю з початком війни на сході, День Європи назавжди став для нас особливим і знаковим днем.

Важливо, що сьогодні і серед наших європейських партнерів зміцнюється розуміння того, що Україна має неодмінно бути у складі об’єднаної Європи.

Ми цінуємо визнання Євросоюзом цих прагнень України. І я вдячний тим державам – членам ЄС, які вже підтримали мою ініціативу та підписали двосторонні декларації про перспективу майбутнього членства України у Євросоюзі. Переконаний, що це коло держав ставатиме дедалі ширшим.

Тим паче, що для цього є всі підстави. В Україні відбувається системна трансформація, ми завершуємо та впроваджуємо зміни, які відкладалися десятиліттями. Зняття депутатської недоторканності, земельна реформа, протидія корупції та деолігархізація, реформа суду, прозорі цифрові процеси онлайн, децентралізація та посилення місцевого самоврядування.

Це вже не просто обіцянки та плани. Це реальні дії та результати.

Нещодавно Європейський Союз започаткував унікальний і важливий процес громадського обговорення. Та я переконаний, що дискусія в межах Конференції про майбутнє Європи не повинна обмежуватися кордонами ЄС, а має стосуватися й України – найбільшої європейської держави, що чітко заявила про свій вибір і захищає його восьмий рік поспіль.

Створена в межах Конференції цифрова платформа дає змогу висловити свою думку всім громадянам країн Європи, зокрема й українцям. Упевнений, що наше активне громадянське суспільство обов’язково скористається цією можливістю.

На моє переконання, одним з результатів Конференції про майбутнє Європи мало б стати відкриття перспективи приєднання до ЄС тих європейських держав, які поділяють його фундаментальні цінності, готові не на словах, а на ділі виборювати їх і захищати. Україна точно одна з таких країн.

І ми щиро віримо, що незабаром зможемо відзначати в Україні не день, а рік Європи. Перший рік нашого повноцінного членства в ЄС. Перший серед майбутніх століть історії України у складі європейської родини.
Бо Україна неможлива без Європи, а Європа неможлива без України.

З упевненістю в цьому я щиро вітаю всіх нас зі святом!
З Днем Європи!

Дуже символічно, що третя субота травня у нас в країні – це і День Європи, і День науки. Обидва ці свята насправді про одне – про прогрес. Про рух нашого суспільства в одній логіці із сучасним світом.

Українська наука завжди була й буде для держави надважливою. Не тільки завдяки світовій славі, яку вже принесла, а передусім тому, що робота наших науковців, їхні винаходи та відкриття дають реальну користь і служать саме нашому народу та нашій країні. Служать безпеці й конкурентоспроможності нашого суспільства, ефективності інституцій.

Це відчувається особливо зараз – у час війни та захисту нашої державності робота наукової спільноти набуває в десятки разів більшого значення.

Є чимало наукових імен, якими пишається наша країна. Вчені, конструктори, інженери, винахідники, академіки з багатьох галузей. Вернадський, Пулюй, Симиренко, Богомолець, Мечников, Амосов, Антонов, Сікорський, Корольов, Патон. Саме ім’я Бориса Патона з наступного року носитиме Національна премія в галузі науки і техніки. Впевнений, що й надалі українські імена гордо звучатимуть у розмовах про світову науку.

Щиро вітаю всіх працівників науки! І бажаю всім нам працювати так, щоб наука в Україні завжди була сферою найбільшої уваги.

Сьогодні Україна вшановує всіх жертв геноциду кримськотатарського народу. Кожен з нас розділяє з вами цей біль. А отже, сьогодні кримських татар в Україні стає щонайменше 40 мільйонів. І як одна країна та сім’я ми кажемо сьогодні не «вони», а «ми».

Ми не забудемо, як нас вигнали з власного дому й везли кілька тижнів за тисячі кілометрів від нього. Як ми змогли повернутися лише через 45 років. Як ми не впізнали рідний дім, де було стерто історичні назви та пам’ятки. І найголовніше. Ми не пробачимо, що 70 років потому ми були змушені знову покинути свій дім через російську протиправну анексію.

Вічна пам'ять усім жертвам геноциду кримськотатарського народу! Схиляючи перед ними голови, з надією на перемогу справедливості та правди, українці разом з кримськими татарами промовляють: Крим буде вільним! Qırım serbest olacaq!

Київ – він особливий. Здається, немає такої людини, яка б не знайшла тут щось своє. Затишні та сповнені історією вулички Подолу й широкі проспекти спальних районів – заворожують по-своєму. Та головне у Києві те, що ти постійно чуєш його серцебиття. Серцебиття, яке заряджає. Якби Київ був людиною, сьогодні я хотів би просто обійняти його і сказати: «Люблю тебе, старенький!» З днем народження, Києве!