​​Згадуючи дитинство свого покоління, скажу: більшість із нас не уявляла свого вільного часу без футбольного м’яча, хокейної ключки, велосипеда… У нас було стільки енергії, що її вистачало на все й одразу. Стільки ж енергії і в сьогоднішніх дітей, але про них часто говорять: «залипають у гаджетах і комп'ютерах, існувати без них не можуть».

Частково це правда. Саме тому мені хотілося б, щоб для спорту в їхньому житті було більше місця. Я не кажу про те, що кожен має стати професійним спортсменом. Ні. Просто кожна сучасна дитина має бути зі спортом на «ти». Розуміти, що одні його види вчать грати в команді, інші – сподіватися лише на себе. Спорт вчить перемагати, вчить, врешті-решт, гідно сприймати поразки та ставати після них сильнішими. Не дарма одним із моїх пріоритетів є розбудова спортивної інфраструктури – майданчиків, стадіонів, басейнів – та підтримка й розвиток спортивних секцій у навчальних закладах. Ми це робимо. І це помічають!

До чого я про все це? Радий повідомити, що Україна вперше в історії учнівського спорту здобула право приймати чемпіонат світу з футболу серед школярів та Всесвітню зимову Гімназіаду – 2023. Переконаний, ми проведемо їх на найвищому рівні!

«Люди з обмеженими можливостями» – це не про них. Їхні можливості – необмежені. Це – надможливості. Їм вдається те, на що не завжди здатні всі інші. Дякую за 98 медалей, здобутих на Паралімпійських іграх – 2020 у Токіо. Слава Україні!

Передавати мені привіт пострілами з лісу в авто мого друга – це слабкість. А от відповідь буде сильною…

Хочемо оживити ООН? Давайте говорити один з одним просто, чітко, конкретно, а головне – чесно.

Конституція визначає, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Але фактом життя в нашій державі протягом багатьох років було існування також олігархічної гілки влади – групи людей, які вважали, що вони важливіші, ніж законодавці, урядовці чи судді.

Кожен українець знає, хто ці люди, яких називають олігархами. Кожен українець знає, як олігархи купували політичний вплив і як вони використовували політиків заради своїх інтересів. Держава не мала права це ігнорувати – ніколи. Ні у 2000-х роках, ні у 2010-х роках, ні тим більше зараз.

Завдяки антиолігархічному закону Україна отримує історичний шанс на побудову цивілізованих і чистих відносин між великим бізнесом і державою. Так, це багатьом політикам не подобається. Так, вони хочуть жити, як раніше, працюючи на олігархів. Так, було дуже багато тиску на наших депутатів, дуже багато інтриг і навіть шантажу. Але закон ухвалено.

Я вдячний кожному депутату, який підтримав цей закон. 229 «за» від «Слуги Народу» та 279 «за» в цілому в парламенті – це правильний сигнал. Олігархічної гілки влади в Україні більше не буде. Законодавча, виконавча та судова – так. А для олігархів шлях єдиний – стати чистим бізнесом.

Україна повертає своє!
Чемпіонські титули WBA, IBF, IBO, а також WBO – знову, як це і має бути, належать українцю!
Саня, дякую!

Всі ми не спали, всі ми не сумнівались, всі ми не стримували емоцій!

Важка, але тому ще цінніша перемога.

Браво, Чемпіоне!
Міць! Сила! Усик!
УКРАЇНА!!!
💪🏻💪🏻💪🏻
🇺🇦🇺🇦🇺🇦

Фото - REUTERS

​​Два слова, за якими понад 100 тисяч людських життів.

Два слова, за якими мільйони скалічених доль.

Два слова, за якими 80 років спільного болю єврейського та українського народів.

Бабин Яр…

Два коротких слова, що звучать, як два коротких постріли, але несуть у собі довгі й жахливі спогади для кількох поколінь.

Бо вони знають і пам’ятають, що пострілів у Бабиному Яру, на жаль, пролунало не два, а в сотні, тисячі, у десятки тисяч разів більше.

Сьогодні в усіх українських школах відбудеться Національний урок, присвячений 80-м роковинам великої трагедії Бабиного Яру.

Сьогодні, залежно від віку та виховання, хтось вкотре, а хтось вперше почує ці два страшних слова й ці страшні цифри.

Про те, що 80 років тому, 29 вересня 1941 року, нацистські окупанти почали масові страти в урочищі Бабин Яр.

Про те, що за два наступних дні вони вбили майже 34 тисячі людей.

Про те, що за два наступних роки в Бабиному Яру нацисти, за різними підрахунками, стратили від 100 до 200 тисяч людей. Окрім євреїв, це були українці та роми, військовополонені й пацієнти психіатричної лікарні...

Про те, що загалом жертвами Голокосту в Європі стало щонайменше 6 мільйонів євреїв.

І про те, що півтора мільйона з них, тобто кожен четвертий убитий, були з України.

Майбутнім поколінням необхідно знати ці страшні цифри про страшні злочини нацизму для неповторення цих страшних помилок і страшних трагедій в історії людства.

Збереження пам’яті про Другу світову війну, зокрема про трагедію Бабиного Яру та Голокосту, – наш обов’язок перед майбутніми поколіннями. Гідне вшанування пам’яті всіх загиблих – наш обов’язок перед минулими поколіннями.

І з 2019 року ми робимо все, щоб Бабин Яр з території забуття перетворився на місце пам’яті.

Гідне місце пам’яті сотень тисяч жертв, убитих у 1941-1943 роках.

Бабин Яр – два жахливих слова, які завжди будуть у нашому минулому.
Ніколи знову – два важливих слова, які завжди будуть у нашому майбутньому.

І трагедія Бабиного Яру, яка сталася в Україні 80 років тому, ніколи не повинна повторитися.

Ні в Україні.

Ні в інших куточках Європи.

Ніде у світі.

Ніколи знову.

Вічна пам'ять усім жертвам Бабиного Яру!

Вічна пам'ять усім жертвам Голокосту!

Вічна пам'ять усім жертвам Другої світової війни!

​​Він увійшов до топ-100 найкращих гравців XX століття.
Він творив дива на полі під номером 7, а у новітній історії нашого футболу став номером один.
Перший українець, який виграв Лігу чемпіонів.
Перший українець, який за часів незалежності отримав «Золотий м’яч».
А як тренер – перший, хто вивів збірну України до плей-оф чемпіонату Європи.

Андрій Шевченко.
Для молодого покоління гравців – Андрій Миколайович.
Для звичайних уболівальників – просто Шева.

І сьогодні йому 45!
У футболі – це лише 1-й тайм.
Бажаю, щоб і подальша гра була так само сповнена успіхів, складалася на твою користь, а отже – на радість усім нам і на славу всій Україні.

З днем народження, Андрію!

​​Учитель – це не лише про те, щоб дати знання. Учитель – це про велику сім’ю, де кожен учень стає твоєю дитиною. Найтепліші вітання всім, хто дарує нашим дітям мудрість, досвід і частинку свого серця й душі!

215 шкіл та садочків реконструйовано та побудовано в межах програми «Велике будівництво». І це лише початок.

Бабин Яр. 80 років тому тут сталися злочини проти людства й людяності. Реальні події, які відбувалися з реальними людьми у жахливій реальності під назвою Друга світова війна, окупація, Голокост.

Бабин Яр – це спільна трагедія єврейського та українського народів. Чорна, потворна сторінка світової історії.

Щомісяця в Бабиному Яру з’являються нові об’єкти, які за декілька років стануть частиною єдиного масштабного комплексу пам’яті про трагедію.

На жаль, це не допоможе вбитим тут. Але допоможе живим.
Тим, хто має про це знати. Пам’ятати. Передати дітям та онукам.

Вічна пам’ять усім героям, полеглим за Україну!

Два роки тому, наприкінці жовтня 2019-го, я анонсував програму «Велике будівництво». Нові дороги, лікарні, школи, садочки, стадіони, басейни, ЦНАПи, культурні об’єкти та ще багато іншого – результат, на якому ми не збираємося зупинятися. І для мене вкрай важливо, щоб його відчував кожен регіон – на заході й на сході, на півдні, півночі і в центрі нашої прекрасної України.

Сьогодні – про «Велике будівництво» на Закарпатті.
Це край, де розташований географічний центр Європи і який має потенціал, щоб стати ще й її інфраструктурним центром.

​​77 років тому нацистських окупантів було вигнано з української землі.
Вічна пам'ять усім, хто віддав за неї життя!
Вічна слава всім її захисникам!

Ми відзначаємо сьогодні особливий день. Для України. Для кожного її регіону, кожного міста, села, вулиці, подвір’я, будинку. Особливий для кожної родини у кожному куточку української землі. Це день, коли її перестали нівечити, калічити й спотворювати нацистські бомби й снаряди, гусениці нацистських танків, сліди нацистських чобіт.

Це 28 жовтня. День вигнання нацистських окупантів з України.

СОP26, Глазго.

Кожен чув крилатий вислів «від слова до діла». Представляючи владу, я часто ловлю себе на думці, що потрібен іще один: «від діла до слова». Ми змінюємо й реформуємо країну, та цього замало. Кожну таку зміну потрібно проговорювати. Чітко і ясно, розкладаючи по поличках. Так, щоб в Україні й у світі було зрозуміло, що, коли, з якою метою й для кого ми робимо. 

Саме тому Офіс Президента запускає розсилку OPEN Digest. Вона про нашу роботу – вичерпно, відкрито й правдиво. 

Підписуйтеся: https://bit.ly/3EBuT5E

​​У 1991 році Україна відновила свою незалежність, але тривалий час залишалася залежною. Залежною від інтересів великого бізнесу й великої політики. За цей час вони не просто тісно сплелися. Між ними виріс знак дорівнює. Як у відомій дилемі «Що було раніше?», уже не пригадати, хто кого створив: політики, які прагнули володіти великими статками, чи власники великих статків, які прагнули володіти політиками. Очевидно одне: і перші, і другі ніколи не мали Батьківщини. Україна була для них просто ресурсною базою. Державний бюджет – джерелом прибутку.
А державний інтерес України – незнайомими, смішними словами.
Сьогодні я підписав закон, який докорінно змінить це.
Ми будуємо країну, де правила рівні для всіх.
Де політики захищають інтереси понад 40 мільйонів громадян.
Де бізнес існує за сприяння держави, а не за рахунок держави.
Ті, кого зазвичай називають олігархами, мають тепер лише два шляхи.
Перший – стати прозорим, чесним бізнесом і працювати «в білу».
Другий – намагатися грати за старими правилами, чим розпочати чорну сторінку своєї історії.

​​Життя людини – найвища цінність.
Це аксіома. Це норма для будь-якої держави, якщо вона справді держава, а не бездушна машина, для якої людина – просто пальне. Ресурс. Маленька комаха, загибелі якої «могутня» держава не помітить.

А якщо йдеться не про одне, а про 500 тисяч життів?
Хіба може вона не помітити півмільйона людей? ЛЮДЕЙ!
Чийогось чоловіка чи брата. Чийогось батька… Чийогось сина…

Може. Машині байдуже. Вона готова з легкістю сплатити таку страшну ціну, бо є примха керівництва – звільнити Київ до річниці Жовтневої революції…

І в офіційних даних про втрати у битві за Дніпро буде вказано 417 тисяч загиблих. Але згідно з дослідженнями й підрахунками низки істориків, ця кількість як мінімум удвічі більша й сягає майже мільйона людей. У боях за Київ полягло до 240 тисяч солдатів і офіцерів.

«У боях загибає множество мобілізованих в Україні звільнених громадян. Їх звуть, здається, чорносвитками. Вони воюють у домашній одежі, без жодної підготовки, як штрафні. На них дивляться, як на винуватих. Один генерал дививсь на них у бою і плакав». Це запис зі щоденника великого українського режисера Олександра Довженка, який у роки війни був фронтовим кореспондентом.

Мобілізовані через польові військкомати, не взяті на військовий облік, щоб не погіршувати статистику втрат, навіть не вдягнуті у форму і вкрай погано озброєні, сотні тисяч наших предків були кинуті в бій за визволення Києва. На вірну смерть. Ми ніколи не забудемо, якою ціною 6 листопада 1943 року столицю України було звільнено від нацистських окупантів.

Визволення Києва – це історія безмежної байдужості й жорстокості «великих» керівників і безмежного подвигу великих бійців, які звільнили місто від нацистів.
Ми не забудемо їх ніколи! Ми вдячні їм назавжди!
Вічна пам'ять і слава всім, хто звільнив Київ від нацистських загарбників!

Визволення Києва – це історія безмежного подвигу великих бійців, які звільнили місто від нацистів.

Ми не забудемо їх ніколи! Ми вдячні їм назавжди!